Еня знала, что была маленьким человеком-девочкой. Ни зверьком, ни мальчиком, а именно человеком-девочкой. Так ее часто называла мама и, в свои три с половиной года, Еня ей верила. А еще Еня хорошо знала, что собаки – это не кошки, что шоколад вкуснее каши и что болеть – это плохо, больно и неприятно. А она болела. Кто-то очень злой жил у нее в крови и никакие, даже самые горькие таблетки не могли его убить.
Мама из-за Ениной болезни расстраивалась и часто плакала. Ене маму было очень жалко, она гладила ее по голове и целовала в мокрые от слез щеки.
И вот однажды, когда мама уже потеряла всякую надежду вылечить маленькую Еню, добрый человек посоветовал сходить в Церковь и купить для девочки “охранительную” икону. Мама не верила, что это может помочь, но пойти все же решила. Дома оставить больную Еню было не с кем, поэтому мама взяла ее с собой.
Увидев Церковь, маленькая девочка подумала, что оказалась в сказочном королевстве. Это был большой дом с золотыми башенками, точь-в-точь как в Ениной волшебной книжке. Только в книжке жили еще принцы и принцессы, драконы и короли, а тут, как Еня не вглядывалась, никого похожего не было. Внутри дома-Церкви струился мягкий разноцветный свет, который лился из больших необыкновенных окон, составленных из кусочков разных стеклышек. Горели свечи и приятно пахло елкой.
В Церкви было много разных людей, но девочке вдруг показалось, что она осталась одна. И тут Еня услышала тихий мужской голос, который звал ее по имени. Девочка оглянулась, но никого, кто бы мог так с ней разговаривать, не увидела. Голос звучал у нее в голове.
-Кто ты?-спросила одними губами маленькая Еня.
-Я-Бог.
-А где же ты? И почему я тебя не вижу?-завертела головой девочка.
-Не всегда можно и нужно видеть кого-то или что-то своими глазами, но это не значит, что этого нет. Надо просто верить и знать, что это так. Я-рядом с тобой. Разве ты не чувствуешь?
Еня и правда чувствовала, что дядя Бог рядом, ей было хорошо и спокойно.
-А....Ты как ветер, его ведь тоже не видно, да?-обрадовалась своей догадливости маленькая девочка.
-Почти...- рассмеялся Бог.
И Ене вдруг отчаянно захотелось рассказать дядя Богу обо всем: о своей смешной пучеглазой рыбке, о бабушке, которая живет далеко за морем и присылает красивых кукол, о маме, которая часто плачет. Не сказала Еня только о том, что она болеет. Дядя Бог был такой добрый, зачем его расстраивать?!
Мама купила иконку и увела девочку из Церкви. Но уходя, маленькая Еня почувствовала легкое прикосновение к своей щеке.
-Ты обязательно поправишься, - сказал дядя Бог, - я молюсь за тебя! Надо только очень сильно верить в это!
А вечером, лежа в своей кроватке Еня слышала, как мама разговаривала с кем-то по телефону, плакала и говорила: “Нет Бога на свете...” Девочка взяла в руки маленькую икону, принесенную из Церкви. С нее на Еню смотрел дядя Бог, с которым она сегодня познакомилась, и от его взгляда становилось теплее. “Дядя Бог – есть!” – подумала Еня засыпая, - “Просто мама еще с ним не познакомилась.”
Так, маленькая девочка Еня сама нашла путь к вере и выздоровлению. Она теперь точно знала, что дядя Бог сражается со злом, живущим в ее крови, и вместе они обязательно победят!
Яна Файман,
Владивосток
Все мои рассказы - это маленькие частички единого целого - сборника современных православных рассказов для детей и родителей “Чужая боль”. Это добрые и увлекательные рассказы, направленные на то, чтобы положительно влиять на детей и, призванные подталкивать их к Богу. Главный герой – маленькая девочка Еня, которая сама нашла путь к вере. Ведь Иисус сказал: “Пустите детей и не препятствуйте им приходить ко Мне, ибо таковых есть Царство Небесное”. Мир Вам и приятного чтения! e-mail автора:ovsianka@yandex.ru
Прочитано 8457 раз. Голосов 4. Средняя оценка: 4,75
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.